"Навіть вдома, мама, навіть вдома..." (с)

Якось так вже цього року складається, що п'ятий місяць поспіль я знаходжусь десь в транзитній зоні: між сушею та океаном, між небом і землею, між Європами і Азіями, між двома дорогами звідкись кудись, між домом і ем....гостями? Зрештою, в такому режимі, швидко отримуєш навик почуватися всюди "як вдома". Дім всюди і водночас ніде. Ти вже не розумієш де він є насправді.

Поїздки у Франик — це вже давно не "додому", а "до мами з татом". Візити у Львів — так, ще пів року назад, можна було сказати, що "я їду додому". Львів місто мого дорослішання, свій "дім" я тут створювала сама, тому відчуваю його дуже добре. Але ж дивно, не маючи, самого, власне, "дому", як місця проживання, казати що ти "їдеш додому". Дякуючи друзям, тут можна затриматись на тиждень-другий, але ж це ти в гостях.

Ще, домом я можу спробувати назвати Верховину і Кіровоград: дві домівки мого дитинства. Тут завжди раді і завжди чекають, місця де я завжди дитина. Шкода, що навідуватись сюди виходить не так часто.

Теплий та привітний Тайланд за три місяці створив дуже затишну ілюзію дому: прекрасний будинок, не обтяжений побут, щоденні звичні приємні ритуали походів на море, поглинання фруктів і сонячних променів, все це швидко змушує тебе думати, що кращого місця для дому годі й вигадувати, але це таааак далеко, і так бракує інколи рідних облич і всього звичного і свого, і ти повертаєшся у будь-яке із вищеперелічених місць (а краще заїжджаєш всюди по черзі) і розумієш, що дім він, все ж, десь ближче. Хоча все ще не знаєш де саме.

І от, десь між цим всім посередині, останні пів року, відбувається моє життя. Завтра буде новий "дім", покищо лише фізичний, але можливо з часом і це місце ввійде до числа тих, де було добре, як вдома.

Julia Saviuk

Read more posts by this author.

Thailand
comments powered by Disqus